На околиці села розкопано курган доби бронзи (II тисячоліття до н. е.) та знайдена кам’яна баба кочівників XI—XIII ст. Визначною археологічною пам’яткою є поховання з трупоспаленням воєначальника VIII ст. н. е. з дорогоцінною зброєю та великою кількістю нагрудних прикрас.
У письмових джерелах населений пункт згадується під 1750 роком. Перші поселенці, вихідці з Молдавії, назвали його Сухим Ташликом. У 1754—59 й 1761—64 посеення було сотенною слободою Новослобідського козацького полку, з 1764 року — шанцем Єлисаветградського пікінерського полку, а з початку 70-х років тут розміщено роту Молдавського гусарського полку. 1784 року село перейменовано на Глодоси. 1787 року тут було 70 дворів, у них мешкало 286 осіб чоловічої статі. Населення — переважно державні селяни — займалося хліборобством, скотарством, рибальством.
1821 року в Глодосах розташувалася 3-я Українська уланська дивізія. Місцевих жителів було перетворено на військових поселенців.
Станом на 1886 рік у містечку, центрі Глодоської волості Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, мешкало 5343 особи, налічувалось 1116 дворових господарств, існували 2 православні церкви, школа, 2 лавки, відбувались базари по п’ятницях.
Зі спогадів Никифора Авраменка у 1920 році під час Першого зимового походу Армії УНР до їхнього полку з села Глодоси влучилось коло 60 молодих озброєних хлопців під проводом Недайкаші. Пізніше цей загін поповнився та розвернувся в курінь Низових запорожців, був дружнім і бойовим, а Недайкаша — добрим командиром.
